Історія загальноосвітньої школи № 6

Насамперед історія школи №6 ТІСНО пов'язана з історією нашого легендарного міста Бердичева, яке відоме далеко за межами України.
Micтечко Бердичів в кінці XIX на початку XX століття фактично cтaло одним з найбільших міст України. Після Києва та Одеси Бердичів займав третє місце по населенню (за даними перепису 1898 року в місті проживало 85 тис. чоловік), хоча за статусом залишалось повітовим містечком Житомирщини. В цей період рівень розвитку освіти в містечку значно зріс порівняно з XVIII ст. На початку XIX ст. вже діяла гімназія, в 1825 р. засновано 4-класне училище, з 1829 по 1845 р. р. - діяло парафіяльно-духовне училище, в 1850 р. було відкрите перше, а в 1860 р. — друге єврейське училище 1-го розряду. Для навчання дітей з заможних сімей відкрились кілька гімназій (Капронович, Усаневич), казенна чоловіча гімназія, казенне єврейське двокласне училище (1896 р.), міське комерційне училище (1904-1910 р. р.), а також ,діяли 3 церковно — парафіяльні, торговельно - професійна школи, ряд приватних шкіл (Литвака, Шварцмана, Бройде, Вальнштейна-Фількельштейна (жіноча)). Для навчання дітей небагатих ремісників євреї відкрили Талмуд-Тору та десять кедерів.
Згідно з реформою 1 січня 1864 р. в Російській Імперії засновувалися земства - виборні органи місцевого самоврядування. Вони відігравали позитивну роль у піднесенні рівня народу. У земському самоврядуванні брало участь все населення, яке мало земельну власність. Від них шляхом самообкладання кожної десятини землеволодінь надходили i кошти для різноманітної діяльності земств.
У 1912 р. на кошти земської управи на одному з пустирів Бердичева спорудили земське училище. Керував будівельними роботами виконроб Астраханцев Олександр Парфенович. У наступному році учні i вчителі училища посадили каштанову алею, яка й зараз прикрашає шкільне подвір’я. Першим директором був Крук Прохор Опанасович. Першими вчителями – Сатінсон Марія Давидівна, Бойко Анна Феофілівна, Ящинський В'ячеслав Феофілович,  Ящінська Марія Абрамівна. В училищі було 5 класів - три початкових і два середніх, в яких навчалося 150 учнів. Працювало 7 вчителів. Учні носили форму:  шинель, костюм cipoгo кольору, картуз з кокардою, пояс з великою мідною пряжкою. В училищі організували карнавали, працював драматичний гурток, а хором керував сам директор Крук П.О. 
В училищі було 5 класів - три початкових і два середніх, в яких навчалося 150 учнів. Працювало 7 вчителів. Після жовтневого перевороту земське училище було реорганизовано в
трудову школу 8-річку.
В роки хаосу та анархії громадянської війни школа продовжувала
працювати на скільки було можливим.
Через місто проходили армії ворогуючих сторін, мінялись влади, а школа знаходилась біля головної дороги, що з'єднувала Житомир з Бердичевом поряд була залізнична станція. Залишились свідчення старожилів смт.Гришківці, колишніх учнів школи, що пам'ятають перехід дивізії  М. Щорса через Бердичів. Загін Овсянникова захопив територію школи i 6 гармат, які розбили денікінський панцирник, що прямував з Козятина на Житомир. Тоді ж в школі розмістився спостережний пункт i лазарет бігунців. (У липні 1920 р. під час радянсько-польської війни в приміщенні школи був спостережний пункт 11-1 дивізії Першої кінної армії С.Н. Будьонного, де бував i сам командармів радянські часи школа носила його ім'я). Кілька класних кімнат перетворили на кімнати для поранених бійців, а заняття для школярів проходили у будинку та території шкірзаводу. Після уроків учні разом з вчителькою Ющинською М.А. доглядали поранених, влаштовували їм концерти. Начдив Мороз М.А. наказав бійцям зняти з трофейного ешелону піаніно i передати школі. Багато років цей інструмент австрійської фірми "Юліус Фусті" зберігався в школі. Під час німецької окупації вчитель музики Гудзь B.C. переховав його в інше місце. Нині ця реліквія знаходиться в місцевому краезнавчому музеї.
В 30-ті роки в одному приміщенні знаходились дві школи: українська №11 та польська №12. Діти навчались в дві зміни. Школу відвідувало 500 учнів, працювало понад 25 вчителів на чолі з директором Томашевським Казимиром Йосиповичем, у майбутньому учасником Великої Вітчизняної війни, Героєм Радянського Союзу.
В 1931 р. був перший випуск -мих класів обох шкіл. 3 1933 р. школа стала повністю українською, а з 1938 - почала переростати в середню. В 1934-1939 р. р. колектив школи очолював Нишпорський Герцій Захарович, а згодом - Винокур Ася Мойсеївна. В довоєнні роки вчителям працювали Гудзь Володимир Степанович, Довгалюк Валентина Миколаївна, Грінберг Абрам Наумович, Грабар Ніна Ксенофронтіївна, Май Юлія Петрівна, Колткевич Марія Олександрівна.
Весною 1941 р. був перший випуск 23-х учнів 10-го класу. Випускники зустрічали світанок, а на кордоні вже точилися бої, бомби падали на міста i села. Наступного дня юнаки пішли в військкомат, але на фронт взяли не вcix. Ti, кого записали добровольцями, потрапили до авіаційного училища.
Не повернулися з фронту Власенко Іван, 3інюк Володимир, Кобчнеко Микола, Федченко Василь.
5 липня 1941 р. німецькі бомби руйнували наше місто, а 7 липня ворожі війська окупували його. Фашисти перетворили школу на складське приміщення, знищили весь інвентар. 
В січні 1944 р. Бердичів звільнили, а школа була в напівзруйнованому стані. Учні і вчителі очистили приміщення, частину вікон замурували, бо не вистачало скла. Без парт, підручників, зошитів почалося навчання. Учні i вчителі самі заготовляли дрова. Група педагогів школи нагороджена медаллю ''За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні".Минали роки... Піднімалась з руїн країна, ожила i мінялась школа. В 1947 р. добудували 2-й поверх, у 1954 р. році на шкільній ділянці заклали сад із Погребищенського селекційного розсадника. Побудовано столярну i слюсарну майстерні, придбано нові меблі, обладнано навчальні кабінети.
В одному з травневих номерів місцевої газети "Радянський шлях" за 1954 р. була опублікована замітка лаборанта фізичного кабінету Ружицького В.Й. про недільник по прокладанню водопроводу в середній школі №6. Водопровід вели від солодовенного заводу до школи, силами 500 учнів та батьків за день було прокладено 300 м. труб, викопано біля 1000 м3 грунту.
В 1962 р. школа була газифікована. Цього ж року вона відсвяткувала своє 50-річчя. За цей час відбулося 24 випуски. В післявоєнні роки педколектив очолювали директори: Мятіящук Олексій Оксентійович, Кондратюк Іван Васильович, Десятко Микола Терентійович. 33 роки, з 1964 по 1997 р., на цій посаді самовіддано трудився Бойко Анатолій Олексійович.
Школа №6 знаменита своїми педагогами. Паламарчук В'ячеслав Олександрович, Гуревич Ірина Пилипівна, Бей Людмила Василівна, Городиська Людмила Мар'янівна, Городиський Борис Степанович, Кудряшов Микола Петрович, Сапожніков Йосип Прокопович, Сокович Марія Гнатівна, Пушкарук Тамара Яківна, Длугаш Фелікс Адамович, 3іняк Розалія Кайтанівна, Мітгарц Йосип Володимирович, Стражник Григорій Миронович, Городиський Петро Степанович, Олійник Олександра Семенівна, Халан Bipa Василівна,Міщук Ніна Потапівна, Ружицька Taїca Іванівна, Минчук Ніна Антонівна,Недашківська Марія Омелянівна, Бачинська Олександра Никифорівна - це ті,хто відбудовував школу, віддав їй не одне десятиліття свого життя, творчу наснагу, сили.
Школа №6 має свої давні i славні традиції. Завжди на високому рівні було i залишається здійснення патріотичного i національного виховання учнів.
Не одне десятиліття в школі діяла кімната бойової i трудової слави, яка вважалася шкільним музеєм. Постійно працював гурток юних слідопитів, потім-дослідників рідного краю.
Під керівництвом вчителів Халан В.В., Бачинської О.Н., Бей Л.В.,Пушкарук Т.Н. учні готували i проводили екскурсії, збереглися багатющі матеріали, які зібрали члени туристичного гуртка. Після повернення з екскурсій вони виготовляли альбоми. Цікаві матеріали, присвячені поїздкам до Москви,Мінська, Ленінграду, Одеси, Києва, Севастополя, Волгограда, Бреста. Юні слідопити загону "Пошук" підтримували постійні зв'язки з видатними людьми, колишніми випускниками школи. Залишились матеріали переписки з династією танкістів Міхеєвих з Ульяновської області. Всі 9 синів i батько стали танкістами i воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. 
Учні Бердичівської школи №6 дбайливо доглядають могили Д.І. Михеєва та його найменшого сина Петра, які загинули в боях за м. Бердичів, а також могилу лейтенанта Леоніда Дружиніна, який загинув недалеко від території школи при звільненні міста. 3 рідними лейтенанта з Йошкар-Оли довгий час тривала переписка, яку вів загін учнів, що носив його ім'я.
В шкільних архівах зберігається матеріали про легендарного випробовувача літаків Ю.І. Піонтковського, листи контр-адмірала О.Г. Яроша, директора музею військово-морського флоту в Ленінграді, спогади колишнього командира танкової бригади, Героя Радянського Союзу Перегуди П.У.
Окрема сторінка історії нашої школи — творчість нашого лаборанта Ружицького Володимира Йосиповича. Жителям нашого міста він відомий як громадянський кореспондент, активний дописувач газети "Радянський шлях" та "Радянська Житомирщина", член правління міської організації товариства охорони пам'ятників icторії i культури. В 1945 р. Володимир Йосипович молодим юнаком прийшов в школу №6, де працював до 1994 р., аж до виходу на пенсію. Ця скромна та інтелігентна людина залишила після себе великий творчий доробок. Його перу належать розвідки з icтopiї рідного краю, 6ioграфії наших славних земляків, замітки з icтоpiї школи.
Перша публікація про нашу школу з'явилась у місцевій пpeci в серпні 1949 р. Це була інформація про похід юних туристів по річці Гнилопять до Райковецького городища. 3 того часу Ружицький В.Й. регулярно писав про свята i будні школи №6, дбайливо охороняючи та примножуючи її історію.
На все місто славилась школа своїми нaвчaльнo-дocлiдними ділянками, загальна площа яких становила 1,5 га, крім того нараховувалось ще 18 колективних ділянок, парники та кролеферма. Разом з вчителем біології Гулевич І.П. учні вирощували рослини, які культивувались в нашій області, заклали спеціальну колекційну ділянку, де культивувались незвичні для нашої місцевості культури. Багато років самовіддано працювала в нашій школі вчителька біології Городиська Людмила Мар'янівна, яка керувала клубом "Ромашка". В клубі працювали секції квітників, зоологів, анатомів-фізіологів.
Юні біологи були призерами міських та обласних олімпіад.Щороку залишають школу випускники...
В різні роки з школи вийшло багато відомих в майбутньому людей:Герой Радянського Союзу, льотчик-випробувач Піонтковський Ю.І., Герой Радянського Союзу, полковник Перегуда П.І., інженер-полковник Волощук І.Д., контр-адмірал Балтійського флоту Ярош О.Г., комбриг танкових військ Піорунський І.Д., відомий юрист, співробітник Генеральної прокуратури Коляда B.I., артист Київського оперного театру Леонід Корбут, співак, диригент республіканського оркестру Микола Палій, фізик-атомник Жигун В.М.
У 1981 р. відбулася зустріч випускників 1941 р. До рідного кpaю з’їхались гості з різних міст - Львова, Одеси, Москви, Рівне, Кременчука, Коломиї. Прибула з Одеси i їхній колишній класний керівник Валентина Миколаївна Довголюк. Вона робила перекличку своїх учнів, які сиділи за партами в 1941 р. Першим за списком був Н. Волощук. Його біографія - це звичайна, дуже всі інші долі людей того покоління. В роки війни воював в партизанському загоні, має бойові нагороди. В мирний час закінчив сільськогосподарський інститут, аспірантуру, став кандидатом наук. До виходу на пенсію працював начальником територіального управління землевпорядкування та мелюрації РРФСР в Москві.
Випускники вшанували хвилиною мовчання своїх колишніх вчителів Козлика Г.Ф., Гудзя B.C., Сенюка П.Г., та однокласників, які загинули у війні з фашизмом.
Плине невблаганний час... Щороку зустрічає наша школа дітвору.
Нині тут працює дружній колектив вчителів-однодумців на чолі з молодим директором Кока Л.В. В нашему колективі трудяться педагоги різних поколінь. Вчителі старшого покоління Недашківська М.О., колишній директор Бойко А.О., Осадчук С.О., Рудас В Л. Високий рівень педагогічної майстерності демонструють вчителі вищої категорії Гамоцька З.І., Рибак О.С., Шевченко В.М., Рудас B.I. Їхні вихованці - часті призери міських та обласних олімпіад. Кваліфіковану методичку допомогу надають педколективу заступники директора Плугар Л.М., Самонова O.I., Шпортун В.О.
В же 20 років в школі працює вчителька музики Комашня Н.В., незмінний керівник дитячого хору i ансамблю, організатор багатьох міських та пісенних свят. Повернулися постійні зв'язки з шефами школи - солодовенним заводом, типоофсетною фабрикою, м'ясокомбінатом та комбінатом хлібопродуктів.
Традиційно на високому рівні ведеться військово-патріотичне виховання учнів. В 1998 р. створено спортивно-технічний клуб ТСОУ загальноосвітньої школи №6 при Бердичівській автошколі ТСОУ. Учні 8-11 класів займаються у спортивних секціях та беруть участь у різноманітних заходах разом з курсантами авто школи. Вчитель фізкультури та ДПЮ Лавренов О.В.підтримуеє постійні зв'язки з викладачами авто школи та обмінюється досвідом.
На протязі багатьох років в школі вивчається народознавство. Вчителі-мовники Недашківська М.О., Рибак О.С., Еверт, разом з учнями вивчають народні звичаї, побут, традиції українського народу та відтворюють їx у святах i обрядах.
В 1998 р. в школі засновано історико-краєзнавче товариство “Бердич". Заступник директора з виховної роботи Шпортун В.О. та педагог-організатор Данилюк Т.М. розробили програму діяльності товариства. Члени товариства - вчителі та учні, які займаються краєзнавчо-пошуковою роботою.
В місті добре знають фольклорний самодіяльний колектив школи № 6,який завжди презентуе цікаві програми та номери художньої самодіяльності.
Нещодавно наш колектив мав кілька зустрічей з гостями з Німеччини працівниками соціальних служб i молодіжних організацій міста Оберхаузена(земля Північний Рейн-Вестфалія). Наша школа підтримує зв'язки з школою імені Коперника міста Гюгельсгайм, відбувається щорічний обмін делегаціями, триває переписка.

     ІСТОРІЯ ПРИМІЩЕННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І-ІІІ СТУПЕНІВ № 6

 У 1912 р. на кошти земської управи на одному з пустирів Бердичева
спорудили земське училище. Керував будівельними роботами виконроб Астраханцев Олександр Парфенович. У наступному році учні i вчителі училища посадили каштанову алею, яка й зараз прикрашає шкільне подвір’я.
В 30-ті роки в одному приміщенні знаходились дві школи: українська №11 та польська №12. Діти навчались в дві зміни. Школу відвідувало 500 учнів, працювало понад 25 вчителів на чолі з директором Томашевським Казимиром Йосиповичем, у майбутньому учасником Великої Вітчизняної війни, Героєм Радянського Союзу.
В 1947 р. добудували 2-й поверх, у 1954 р. році на шкільній ділянці заклали сад із Погребищенського селекційного розсадника. Побудовано столярну i слюсарну майстерні, придбано нові меблі, обладнано навчальні кабінети.
В 1954 р. вели водопровід від солодовенного заводу до школи, силами 500 учнів та батьків за день було прокладено 300 м. труб, викопано біля 1000 м3 грунту.
В 1962 р. школа була газифікована.
На все місто славилась школа своїми нaвчaльнo-дocлiдними ділянками, загальна площа яких становила 1,5 га, крім того нараховувалось ще 18 колективних ділянок, парники та кролеферма. Разом з вчителем біології Гулевич І.П. учні вирощували рослини, які культивувались в нашій області, заклали спеціальну колекційну ділянку, де культивувались незвичні для нашої місцевості культури. Багато років самовіддано працювала в нашій школі вчителька біології Городиська Людмила Мар'янівна, яка керувала клубом "Ромашка". В клубі працювали секції квітників, зоологів, анатомів-фізіологів.
Юні біологи були призерами міських та обласних олімпіад.
На початку XIX ст. вже діяла гімназія, в 1825 р. засновано 4-класне училище, з 1829 по 1845 р. р. - діяло парафіяльно-духовне училище, в 1850 р. було відкрите перше, а в 1860 р. — друге єврейське училище 1-го розряду. Для навчання дітей з заможних сімей відкрились кілька гімназій (Капронович, Усаневич), казенна чоловіча гімназія, казенне єврейське двокласне училище (1896 р.), міське комерційне училище (1904-1910 р. р.), а також ,діяли 3 церковно — парафіяльні, торговельно - професійна школи, ряд приватних шкіл (Литвака, Шварцмана, Бройде, Вальнштейна-Фількельштейна (жіноча)). Для навчання дітей небагатих ремісників євреї відкрили Талмуд-Тору та десять кедерів.
Першим директором був Крук Прохор Опанасович. Першими вчителями – Сатінсон Марія Давидівна, Бойко Анна Феофілівна, Ящинський В'ячеслав Феофілович,  Ящінська Марія Абрамівна. 
В 193 1 р. був перший випуск 7-их  класів обох шкіл. 3 1933 р. школа стала повністю українською, а з 1938 - почала переростати в середню. В 1934-1939 р. р. колектив школи очолював Нишпорський Герцій Захарович, а згодом - Винокур Ася Мойсеївна. В довоєнні роки вчителям працювали Гудзь Володимир Степанович, Довгалюк Валентина Миколаївна, Грінберг Абрам Наумович, Грабар Ніна Ксенофронтіївна, Май Юлія Петрівна, Колткевич Марія Олександрівна.
В училищі було 5 класів - три початкових і два середніх, в яких навчалося 150 учнів. Працювало 7 вчителів. Учні носили форму:  шинель, костюм cipoгo кольору, картуз з кокардою, пояс з великою мідною пряжкою. В училищі організували карнавали, працював драматичний гурток, а хором керував сам директор Крук П.О. 
Після жовтневого перевороту земське училище було реорганизовано в трудову школу 8-річку.
В роки хаосу та анархії громадянської війни школа продовжувала працювати на скільки було можливим.
Через місто проходили армії ворогуючих сторін, мінялись влади, а школа знаходилась біля головної дороги, що з'єднувала Житомир з Бердичевом, поряд була залізнична станція. Залишились свідчення старожилів смт.
Гришківці, колишніх учнів школи, що пам'ятають перехід дивізії  М. Щорса через Бердичів. Загін Овсянникова захопив територію школи i 6 гармат, які розбили денікінський панцирник, що прямував з Козятина на Житомир. Тоді ж в школі розмістився спостережний пункт i лазарет бігунців. (У липні 1920 р. під час радянсько-польської війни в приміщенні школи був спостережний пункт 11-1 дивізії Першої кінної армії С.Н. Будьонного, де бував i сам командармів радянські часи школа носила його ім'я). Кілька класних кімнат перетворили на кімнати для поранених бійців, а заняття для школярів проходили у будинку та території шкірзаводу. Після уроків учні разом з вчителькою Ющинською М.А. доглядали поранених, влаштовували їм концерти. Начдив Мороз М.А. наказав бійцям зняти з трофейного ешелону піаніно i передати школі. Багато років цей інструмент австрійської фірми "Юліус Фусті" зберігався в школі. Під час німецької окупації вчитель музики Гудзь B.C. переховав його в інше місце. Нині ця реліквія знаходиться в місцевому краезнавчому музеї.
Весною 1940 р. був перший випуск 23-х учнів 10-го класу. Випускники зустрічали світанок, а на кордоні вже точилися бої, бомби падали на міста i села. Наступного дня юнаки пішли в військкомат, але на фронт взяли не вcix. Ti, кого записали добровольцями, потрапили до авіаційного училища.
Не повернулися з фронту Власенко Іван, 3інюк Володимир, Кобченко Микола, Федченко Василь.
5 липня 1941 р. німецькі бомби руйнували наше місто, а 7 липня ворожі війська окупували його. Фашисти перетворили школу на складське приміщення, знищили весь інвентар. 
В січні 1944 р. Бердичів звільнили, а школа була в напівзруйнованому стані. Учні і вчителі очистили приміщення, частину вікон замурували, бо не вистачало скла. Без парт, підручників, зошитів почалося навчання. Учні i вчителі самі заготовляли дрова. Група педагогів школи нагороджена медаллю ''За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні".
В 1962 році школа відсвяткувала своє 50-річчя. За цей час відбулося 24 випуски. В післявоєнні роки педколектив очолювали директори: Мятіящук Олексій Оксентійович, Кондратюк Іван Васильович, Десятко Микола Терентійович. 33 роки, з 1964 по 1997 р., на цій посаді самовіддано трудився Бойко Анатолій Олексійович.
 Школа № 6 знаменита своїми педагогами. Паламарчук В'ячеслав Олександрович, Гуревич Ірина Пилипівна, Бей Людмила Василівна, Городиська Людмила Мар'янівна, Городиський Борис Степанович, Кудряшов Микола Петрович, Сапожніков Йосип Прокопович, Сокович Марія Гнатівна, Пушкарук Тамара Яківна, Длугаш Фелікс Адамович, 3іняк Розалія Кайтанівна, Мітгарц Йосип Володимирович, Стражник Григорій Миронович, Городиський Петро Степанович, Олійник Олександра Семенівна, Халан Bipa Василівна,Міщук Ніна Потапівна, Ружицька Taїca Іванівна, Минчук Ніна Антонівна,
Недашківська Марія Омелянівна, Бачинська Олександра Никифорівна - це ті,
хто відбудовував школу, віддав їй не одне десятиліття свого життя, творчу
наснагу, сили.
В різні роки з школи вийшло багато відомих в майбутньому людей:Герой Радянського Союзу, льотчик-випробувач Піонтковський Ю.І., Герой Радянського Союзу, полковник Перегуда П.І., інженер-полковник Волощук І.Д., контр-адмірал Балтійського флоту Ярош О.Г., комбриг танкових військ Піорунський І.Д., відомий юрист, співробітник Генеральної прокуратури Коляда B.I., артист Київського оперного театру Леонід Корбут, співак, диригент республіканського оркестру Микола Палій, фізик-атомник Жигун В.М.
У 1981 р. відбулася зустріч випускників 1941 р. До рідного кpaю з’їхались гості з різних міст - Львова, Одеси, Москви, Рівне, Кременчука, Коломиї. Прибула з Одеси i їхній колишній класний керівник Валентина Миколаївна Довголюк. Вона робила перекличку своїх учнів, які сиділи за партами в 1941 р. Першим за списком був Н. Волощук. Його біографія - це звичайна, дуже всі інші долі людей того покоління. В роки війни воював в партизанському загоні, має бойові нагороди. В мирний час закінчив сільськогосподарський інститут, аспірантуру, став кандидатом наук. До виходу на пенсію працював начальником територіального управління землевпорядкування та мелорації РРФСР в Москві.
Випускники вшанували хвилиною мовчання своїх колишніх вчителів Козлика Г.Ф., Гудзя B.C., Сенюка П.Г., та однокласників, які загинули у війні з фашизмом.
Школа № 6 має свої давні i славні традиції. Завжди на високому рівні було i залишається здійснення патріотичного i національного виховання учнів.
Не одне десятиліття в школі діяла кімната бойової i трудової слави, яка вважалася шкільним музеєм. Постійно працював гурток юних слідопитів, потім- дослідників рідного краю.
Під керівництвом вчителів Халан В.В., Бачинської О.Н., Бей Л.В.Пушкарук Т.Н. учні готували i проводили екскурсії, збереглися багатющі матеріали, які зібрали члени туристичного гуртка. Після повернення з екскурсій вони виготовляли альбоми. Цікаві матеріали, присвячені поїздкам до Москви,
Мінська, Ленінграду, Одеси, Києва, Севастополя, Волгограда, Бреста. Юні слідопити загону "Пошук" підтримували постійні зв'язки з видатними людьми, колишніми випускниками школи. Залишились матеріали переписки з династією танкістів Міхеєвих з Ульяновської області. Всі 9 синів i батько стали танкістами i воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. 
Учні Бердичівської школи № 6 дбайливо доглядають могили Д.І. Михеєва та його найменшого сина Петра, які загинули в боях за м. Бердичів, а також могилу лейтенанта Леоніда Дружиніна, який загинув недалеко від території школи при звільненні міста. 3 рідними лейтенанта з Йошкар-Оли довгий час тривала переписка, яку вів учнівський колектив, що носив його ім'я.
В шкільних архівах зберігається матеріали про легендарного випробовувача літаків Ю.І. Піонтковського, листи контр-адмірала О.Г. Яроша, директора музею військово-морського флоту в Ленінграді, спогади колишнього командира танкової бригади, Героя Радянського Союзу Перегуди П.У.
Протягом багатьох років в школі вивчається народознавство. Вчителі-мовники Недашківська М.О.(нині пенсіонерка), Рибак О.С., Еверт, разом з учнями вивчають народні звичаї, побут, традиції українського народу та відтворюють їx у святах i обрядах.
В 1998 р. в школі засновано історико-краєзнавче товариство “Бердич". Заступник директора з виховної роботи Шпортун В.О. та педагог-організатор Данилюк Т.М. розробили програму діяльності товариства. Члени товариства - вчителі та учні, які займаються краєзнавчо-пошуковою роботою.
Нині в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6 ім.Житниченка І.В. навчається 410 дітей, працює 37 вчителів, з 1997 р. очолює колектив школи директор Людмила Василівна Патій.